(Текст предоставил: Николай Шошанни) |
Шошанни Николай |
Николай Шошанни Хто любить в захваті стріляти по мішенях, Кому подобається класти щось в кишеню, Хто тихо любить бути президентом, Хто — витворяти пензликом дива, Хто попоїсти любить, та ще й так гарненько, Хто дуже любить Україну-неньку, Хто (із жінок) — худеньких, хто — повненьких, А я люблю найбільше свій диван. Яка незнана благодать, яка нірвана — Ну просто так собі лежати на дивані, Старенький він, або, точніш, бувалий, Бо хто на ньому тільки не сидів. А як скриплять — ніжніше всіх небесних музик — Його пружини, як він легко грузне В тумані мрій, як я — в обіймах музи Під плин думок з невимовних ладів. Щоб мій диван завжди в тумані плив чи росах, Я прапор виберу під колір свого носа, — Носовичок візьму такий біленький, Сльозу змахну зі стоптаних штиблет І, щоби стало враз мені на серці мило, Заллю його флакончиком чорнила, Хай майорить, та так, що і не снилось, Мій вірний прапор, колір фіолет. Та разом з прапором в душі моїй іржаво З глибин здіймається образа за державу, А в мене є всього одна пір’їна, Яку мені подарували голуби. І я беру на допомогу цій пір’їні Німу із мов і мову солов’їну, Щоб класти міг птах Віри у Країну На гроші, хамів, й орди "голубих" Надії яйця... 2002